Ліберальна модель розвитку Росії - онлайн-чтение

 

 


Страница 1 из 14

Зміст

 

Вступ

Розділ 1. Зародження та поширення лібералізму в Росії

1.1     Зародження лібералізму в царській Росії. Реформи Сперанського

1.2     Лібералізм декабристів

1.3     Ліберальні реформи Олександра II

1.4     Ліберальні настрої інтелігенції

1.5     Лютнева революція 1917 р. та розвиток ліберальної думки

1.6     Ліберали в післяреволюційній еміграції

1.7     Правозахисний рух у СРСР

1.8     Перебудова, падіння комуністичного режиму - відновлення лібералізму

Розділ 2. Лібералізм у пострадянську епоху

2.1     Реформи 1990-х і ліберальний рух

2.2     Розвиток ліберальної думки сучасності

Розділ 3. Критика лібералізму в Росії

3.1     Моральна свобода і свобода особи

3.2     Лібералізм і Російська православна церква

3.3     Комуністична критика лібералізму

3.4     Соціал-демократична критика лібералізму

3.5     Соціалізм проти лібералізму

3.6     Інша критика лібералізму

Висновки

Список використаної літератури


Вступ


Актуальність теми дослідження. Лібералізм (фр. liberalisme) — філософське, економічне й політичне вчення, що виходить із свободи людини розпоряджатися собою й своєю власністю. Метою лібералізму є суспільство зі свободою дій для кожного, обмеженням державної влади, верховенством закону, вільним обміном інформацією й економічною свободою. Лібералізм відкинув багато положень епістемологічного фундаменталізму, які були основою попередніх теорій держави, такі як божественне право монарха, статус спадкоємця й устояну релігію, віддавши перевагу плюралізму і (як правило) демократії. Фундаментальні принципи лібералізму включають індивідуальні права (право на життя, особисту свободу і власність); рівні права для всіх громадян і загальну рівність перед законом; вільну ринкову економіку; керівництво за згодою керованих, обумовлене на чесних виборах; прозорість уряду.

Історія лібералізму в Росії багато в чому суперечлива. Об'єктивних передумов для масового поширення ліберальних ідей у країні не було до початку XX століття. З іншого боку, передова частина суспільства думала, що для вирішення внутрішньополітичних проблем і подолання економічного відставання від західних країн необхідно переймати їхній досвід і проводити реформи. У силу цих обставин, у різні періоди ліберальну ініціативу проявляли глави держави, аристократія й інтелігенція. Ці зусилля часто страждали від недотепного копіювання західних рішень без урахування російських реалій, привели до небажаних наслідків і дискредитували себе в очах суспільства.

Слідом за кожним ліберальним підйомом відбувався період реакції, протягом якого досягнуті завоювання в тому або іншому ступені ліквідувалися.

Нездійсненність багатьох ліберальних реформ після перебудови — особливо після 1991 р. — знову розбудила суспільний інтерес до ідей й історичної долі російського лібералізму, до тих періодів вітчизняної політичної історії, коли він відігравав певну роль. Поворот, який відбувся в історіографії російського лібералізму (від замовчування його існування й різко негативної оцінки його «буржуазності» у радянський час до його захопленої оцінки й прагнення побачити в ньому єдино можливий зразок для наслідування на початку 1990-х років), цілком зрозумілий: суперечливість ліберальної моделі розвитку країни в контексті історичної ретроспективи багато в чому співзвучна тій ситуації, яку сьогодні переживає російське суспільство.

Відомо, що ідеологія лібералізму — продукт західної цивілізації: його джерела відносяться до християнства, ренесансної і реформаторської традиціям, ньютонівської наукової революції і Просвітництва, а стрижневі ідеї й принципи класичної ліберальної парадигми — визнання невідчужуваних природжених прав людини на життя, свободу і власність — були породжені буржуазним суспільством на зорі його становлення. Ліберальні ідеї проникнули в Росію в XVIII ст., практично відразу після їхньої появи й теоретичного оформлення в Європі, і невірно відносити лібералізм лише до західного запозичення, як вважає більшість закордонних дослідників. Лібералізм є однією з інтелектуальних традицій російської суспільної думки, пов'язаної з новими умовами розвитку Росії, а саме — з її «входженням» у новий історичний цикл, появою паростків буржуазної цивілізації, а виходить, і із вступом на шлях загальноєвропейського розвитку, з підпорядкуванням тим же історичним законам, які визначають розвиток Європи. Ідеї лібералізму стали найбільш адекватною формою вираження цього процесу, що відзначали як видатні російські мислителі, так і деякі закордонні дослідники. []

Неоднозначний досвід соціальних перетворень останніх років підтверджує неминущу цінність багатьох основних ідей і принципів у розробці яких вітчизняний лібералізм зіграв величезну роль. У науковій і публіцистичній літературі існують різні думки про роль російського лібералізму в суспільному житті й культурно-історичному досвіді Росії, про причини поразки ліберального політичного руху на початку XX ст., про нездатність ліберальних ідей глибоко проникати в російський ґрунт, перетворити його. І систематизування даних наукових тверджень є дуже важливим для вивчення історії Росії, тому, це і обумовило вибір теми курсового дослідження: «Ліберальна модель розвитку Росії».

Предметы

Все предметы »

 

 

Актуальные курсовые работы (теория) по истории