Формування волі в підліковому віці

ВСТУП

Виховання підростаючої людини як формування розвинутої особистості складає одну з головних задач сучасного суспільства.

Наявність об'єктивних умов саме по собі ще не вирішує задачу формування розвитку особистості. Необхідна організація систематичного, що базується на знанні й обліку об'єктивних закономірностей розвитку особистості процесу виховання, що служить необхідною і загальною формою цього розвитку. Цільова настанова виховного процесу полягає в тому, щоб кожної підростаючої людини зробити борцем за людяність, що вимагає не тільки розумового розвитку дітей, не тільки розвитку їхніх творчих потенціалів, умінь самостійно мислити, обновляти і розширювати свої знання, але і розвитку способу мислення, розвитку відносин, поглядів, почуттів, готовності до участі в економічному, соціальному, культурному і політичному житті, індивідуально-суспільного становлення, розвитку різноманітних здібностей, центральне місце в які займає здатність бути суб'єктом суспільних відносин, здатність і готовність брати участь у соціально необхідній діяльності.

Дитина постійно включена в ті або інші форми суспільної практики; і якщо відсутня її спеціальна організація, то виховний вплив на дитину роблять наявні, традиційно сформовані її форми, результат дії яких може виявитися в протиріччі з цілями виховання.

Історично сформована система виховання забезпечує присвоєння дітьми визначеного кола здібностей, моральних норм і духовних орієнтирів, що відповідають вимогам конкретного суспільства, але поступово засобу і способи організації стають непродуктивними.

І якщо даному суспільству потрібно формування в дітей нового кола здібностей і потреб, то для цього необхідно перетворення системи виховання, здатної організовувати ефективне функціонування нових форм відтворюючої діяльності. Розвиваюча роль системи виховання при цьому виступає відкрито, роблячись об'єктом спеціального обговорення, аналізу і цілеспрямованої організації.

Формування людини як особистості вимагає від суспільства постійного і свідомо організованого удосконалення системи суспільного виховання, подолання застійних, традиційних, стихійно сформованих форм. Така практика перетворення сформованих форм виховання немислима без опори на науково-теоретичне психологічне знання закономірностей розвитку дитини в процесі онтогенезу, тому що без опори на таке знання існує небезпека виникнення волюнтаристичного, маніпулятивного впливу на процес розвитку, перекручування його справжньої людської природи, техніцизм у підході до людини.

Суть справді гуманістичного відношення до виховання дитини виражена в тезі його активності як повноправного суб'єкта, а не об'єкта процесу виховання. Власна активність дитини є необхідною умовою виховного процесу, але сама ця активність, форми її прояву і, головне, рівень здійснення, що визначає її результативність, повинні бути сформовані, створені в дитини на основі історично сформованих зразків, однак не сліпого їхнього відтворення, а творчого використання.

Отже, важливо так будувати педагогічний процес, щоб вихователь керував діяльністю дитини, організувати його активне самовиховання шляхом здійснення самостійних і відповідальних учинків. Педагог-вихователь може і зобов'язаний допомогти зростаючій людині пройти цей - завжди унікальний і самостійний - шлях морального і соціального розвитку. Виховання волі являє собою не пристосування дітей, підлітків, юнацтва до наявних форм соціального буття, не припасування під визначений стандарт. У результаті присвоєння суспільно вироблених форм і способів діяльності відбувається подальший розвиток - формування орієнтації дітей на визначені цінності, самостійності в рішенні складних моральних проблем. "Умова ефективності виховання - самостійний вибір або усвідомлене прийняття дітьми змісту і цілей діяльності".

Під вихованням розуміється цілеспрямований розвиток кожної підростаючої людини як неповторної людської індивідуальності, які забезпечують ріст й удосконалення моральних і творчих сил цієї людини, через побудову такої суспільної практики, в умовах якої то, що в дитини знаходиться в зародковому стані або поки що, тільки складає можливість, перетворюється в дійсність. "Виховувати - це значить направляти розвиток суб'єктивного світу людини", з одного боку, діючи відповідно до того морального зразка, ідеалом, що втілює вимоги суспільства до людини, а з іншого боку, переслідуючи мету максимального розвитку індивідуальних особливостей кожної дитини.

Як указував Л.С. Виготський, "учитель з наукового погляду - тільки організатор соціального виховного середовища, регулятор і контролер її взаємодії з кожним учнем".

Досягнення сучасної науки, у тому числі праці вітчизняних філософів і психологів, педагогів і фізіологів, юристів і генетиків, свідчать про те, що тільки в соціальному середовищі в процесі цілеспрямованого виховання відбувається діюче вироблення програм соціального поводження людини, формується людина як особистість. Причому соціальна обумовленість розвитку особистості носить конкретно-історичний характер.