Леонід Биков

Леонід Федорович Биков (12 грудня 1928, с. Знаменське (нині у складі смт. Черкаське) Слов'янського району Донецької області - 11 квітня 1979) - український актор, режисер і сценарист, заслужений артист РРФСР (1965), народний артист УРСР (1974).

Закінчив акторський факультет Харківського державного театрального інституту (курс Д. Антоновича). У кінематографі дебютував у фільмі «Доля Марини» (1953).

Леонід Биков - лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінації «Перші премії за художні фільми» за 1974 рік, Лауреат державної премії УРСР (1977) тощо. 2001 року у Києві було відкрито пам'ятник Військовим льотчикам, зразком для скульптури якого став кінообраз Леоніда Бикова. На честь Бикова названа одна з вулиць Києва.

Леонід Федорович Биков народився 12 грудня 1928 року в селі Знам'янському Слов'янського району Донецької області. З дитячих років Льоня Биков ріс хлопчаком тямущим, веселим, проте стати актором не думав. Надивившись фільмів про льотчиків («Валерій Чкалов», «Винищувачі»), він марив небом і мріяв вступити в льотне училище.

Однак зовнішні дані у нього були не дуже яркі: маленький зріст і обличчя вічного підлітка. Тому, коли в 1943 році в Барнаулі, куди їх сім'ю евакуювали відразу після початку війни, він з'явився до військкомату, сказав, що йому вже виповнилося вісімнадцять, і попросив відправити його на фронт, його тут же викрили. «Рано тобі ще на фронт, салага, - заявив суворий військком. - Ти спочатку школу закінчи».

Однак свою мрію про льотної кар'єрі наш герой все одно не залишив. У 1945 році, вже будучи в Ленінграді, він вступив в 2-у спецшколу для льотчиків (Аеротуру), де провчився всього лише місяць. Через зріст в 136 сантиметрів його із школи відрахували, і на цьому льотна кар'єра Леоніда Бикова закінчилася. Ось тоді він і вирішив податися в артисти. Але й на цьому поприщі, так само як і у льотній кар'єрі, нашого героя спочатку чекало розчарування. Під час першої спроби в 1946 році вступити до Київської школи акторів він з тріском провалився на вступних іспитах. Тепер круглого невдахи чекало безрадісне повернення додому, глузування друзів-приятелів. Мабуть, щоб уникнути всього цього, Биков і вирушив до Харкова, щоб там повторити спробу стати артистом і вступити в місцевий театральний інститут. І там трапилося несподіване. Чи то відступати нашому герою було вже нікуди і він був наполегливий, чи то харківські екзаменатори виявилися прозорливіший київських, однак іспити Биков здав успішно і був зарахований на 1-й курс інституту.

Закінчивши інститут в 1951 році, Биков потрапив у трупу Харківського театру імені Т. Шевченка. У 1952 році зіграв свою першу роль в кіно. Це був фільм режисерів Ісаака Шмарука і Віктора Івченка «Доля Марини». Леоніду дісталася епізодична роль простого сільського хлопчини Сашка. В інших ролях в картині знімалися зірки тодішнього радянського кіно: Микола Гриценко, Борис Андрєєв, Михайло Кузнєцов. У прокаті 1954 картина справила несподіваний фурор, посівши 2-е місце. Саме ця обставина й зіграла свою позитивну роль у подальшій долі Бикова - його помітили і запам'ятали не тільки глядачі, але і кінематографісти. У результаті в 1954 році режисери Олександр Івановський і Надія Кошеверова запрошують Бикова на велику роль (Петі Мокіна) в свою картину «Приборкувачка тигрів». Фільм мав величезний успіх у публіки. З цього моменту ім'я актора Леоніда Бикова стало відомо всім.

Тим часом майже одночасно із зйомками в «Приборкувачі» на тому ж «Ленфільмі» Биков знімався в іншій картині, де йому вже дісталася головна роль. Це була картина Анатолія Граника «Максим Перепелиця». Успіх цього фільму в прокаті був значно нижче, ніж у двох попередніх, однак для Бикова саме ця картина по-справжньому відкрила двері у великий кінематограф і здобула йому величезну любов глядачів. Після цієї ролі до Бикова інакше як Максим ніхто і не звертався, адже це яскраве підтвердження величезної глядацької любові і поваги.

Биков активно знімається. Правда, в більшості своїй це були ролі, схожі один на одного: такі собі Максими Перепелиці дрібного масштабу. Акторові ж не хотілося до безкінечності експлуатувати одну і ту ж маску (в театрі йому в основному теж діставалися комедійні ролі). Тому, погоджуючись на нові пропозиції, він прагнув вибирати ролі самого різного плану. Так він потрапив у фільми: «Чужа рідня» (1956), «Дорога моя людина», «Добровольці» (обидва-1958), «Сварка в Лукашах», «Травневі зірки» (обидва-1959).

Несподіваним для Бикова було в 1958 році пропозицію, що надійшла від Олексія Баталова. Той приступав до екранізації «Шинелі» Н.В. Гоголя і запропонував Бикову головну роль. Сказати, що актор був щиро здивований таким вибором, значить, нічого не сказати. Він був просто вражений і… втішений такою довірою. Нічого подібного йому тоді ще ніхто з кінематографістів не пропонував. Тому Биков відразу кинувся до керівництва харківського театру з проханням відпустити його до Москви на зйомки в цій картині. Проте керівники тут же охолодили запал молодої зірки. «Ви і так занадто часто пропадаєте на зйомках», - заявили вони Бикову. - Пора і театру приділити увагу». Коротше, до Москви актора тоді так і не пустили. Головну роль в» Шинелі «у А. Баталова зіграв Ролан Биков.