Біблія - священна книга християн

Вступ

1. Формальні відомості про Біблію

.1 Християнський канонта поділ книг

. Біблія - священна книга християн

Висновки

Використана література

Вступ

Біблія - Книга книг, найважливіший, найбільше читаний, перекладуваний і коментований твір. Біблійні знання правлять за предмет спеціяльної богословської науки. Ця наука зробила великий поступ наперед особливо за наших часів, включаючи та органічно опрацьовуючи при тому інші ділянки людського знання.

Релігія євреів іудаїзм одна з деяких національних релігій стародавнього світу. У загальній історії релігій іудаїзм зіграв надзвичайно велику роль, тому що ввійшов дуже істотною частиною до складу християнства і ісламу - двох найбільших сучасних світових релігій. Іудаїзм називають також релігією Мойсея, Мойсевим законом по імені легендарного законодавця євреїв. Величезна кількість присвячених йому творів. Для віруючих євреїв і християн, особливо для католицького і православного духівництва, основна священна книга євреїв - Біблія залишається аж ніяк не історичним джерелом, а предметом віри і преклоніння, незаперечним авторитетом, книгою, написаної по натхненню святого духу. Це не один твір, а велика кількість різних літературних творів. Відповідно до традиції, вони поділяються на три великі групи.

Насамперед це книги закону (по-еврейски Тора) чи так назване "Пятикнижжя Мойсея", - книги,складання яких приписується легендарно-міфічному Мойсею. У Пятикнижжі викладені основні постулати іудаїзму; християнство також відштовхується від Пятикнижжя як серцевини старого завіту і його догматів представляються подальшим розвитком ідей Пятикнижжя. Початкова біблійна книга Пятикнижжя в євреїв називається "На початку", а християнином - книгою Буття. Справа в тому, що в євреїв склалася древня традиція називати книги по першому ключовому слову; християни зберігають прихильність принципу іменування книги по змісту.

1. Формальні відомості про Біблію

Старовинні євреї називали Біблію словом "сифёр" (послання, книга) або "сифарім" (книги). Пізніше вживано назву "китубім" (писання). У грецькому перекладі назву віддано словом "ге графе" (писання). Обидві збірки св. книг - Старий та Новий Завіт - окреслено назвою "та біблія", т. т. "книги". У цьому множинному числі - Біблія - її й збережено в новіших перекладах у значенні: збірка книг, чи, коротко: книги.

Суттю своєю Біблія - одна-єдина книга, хоч вона й складена з багатьох книжок різного часового походження, різних авторів, різних жанрів та стилів, ба навіть різних мов. Усі вони об'єднані у т. зв. канон, т. т. в автентичну збірку або каталог священних книг, які були надхнені Богом і які лягли непомильним правилом віри та моралі.

Книги, що перебувають у біблійному каталозі, - книги канонічні, канонізовані Церквою, визнані нею за богонадхненні.

З історії формування біблійного канону зберігся поділ на первоканонічні та второканонічні книги. Перші завжди й усіма були визнавані за богонадхненні. Щодо других, за різних часів і від різних осіб були висловлювані сумніви у питанні про їхнє богонадхнення. Євреї та протестанти й досі уважають їх за апокрифи.

До второканонічних книг Ст. Завіту належать: Сирах, Мудрість, Варух, Юдита, Товит, 1-2 Макавеїв, уривки з Естери та Даниїла. Євреї відмовляють їм канонічности з огляду на той факт, що вони збереглися тільки грецькою мовою (хоча, тим часом, нові знахідки у Кумрані й у Каїрі виявляють первісне їхнє записання єврейською мовою, за винятком хібащо книг Мудрости та 2 Макавеїв). Второканонічні книги Н. 3.: Послання до Євреїв, 2 Петра, 2 та 3 Йоана, Якова, Юди та Одкровення.

1.1 Християнський канон та поділ книг

Євреї, а згодом і християни, по систематичних змаганнях, устійнили каталог священних книг, канон. Тим Біблію було відмежовано від апокрифів (з-грецька: "прихованих", "несправжніх", т. т. підмінених писань) та світської літератури.

Єврейський канон бере до уваги тільки старозавітні книги, при чому він має подвійну редакцію. У тому Палестинський канон, що нараховував разом 35 книг, вилучивши второканонічні книги і об'єднавши в одну книгу Самуїла, Царів, Хроніки, Езри-Неємії, згодом звів цю кількість до всього 22 книг, згідно з числом букв єврейської абетки, шляхом поєднання докупи ще й інших книг та виключення всіх тих, які не збереглись оригінальною єврейською мовою. Тим робом у цьому каноні містяться 5 книг Мойсея, 8 пророчих книг та 9 книг поетичних. Зате Олександрійський канон зберіг розрізняння поодиноких книг. Він закріплений і у т. зв. перекладі Сімдесятьох грецькою мовою.

Християнський канон щодо старозавітних книг іде за єврейсько-олександрійським каноном. Щождо новозавітних книг, то тоді, як спершу (І-ІІ ст.), приймано за безсумнівно канонічні всі книги Нового 3авіту, пізніше, з появою апокрифів та у полеміці з євреями (IІI-IV ст.), у декого виникли сумніви стосовно второканонічних книг. Подальші наполегливі досліди призвели до устійнення християнського канону. Цей канон урочисто потверджено на Вселенських Соборах: Фльорентійському (1441), Тридентсь-кому (1546) та І Ватиканському (1870).