Обов’язкова умова сучасного ораторського мистецтва – це відповідність промови оратора вимогам логіки, дотримання яких веде до правильних висновків, до досягнення істини. Коротко ці вимоги можна сформулювати у такий спосіб.
По-перше, мова оратора повинна бути визначеною, тобто ясною, чіткою, конкретною, вільною від розпливчастих, двозначних міркувань, невиправданих стрибків від однієї думки до іншої.
По-друге, не можна допускати суперечливих висловлювань, важливо завжди принципово відстоювати свою точку зору.
По-третє, міркування варто ретельно обґрунтовувати шляхом доказування фактами, прикладами з життя і підтвердженими наукою істинами. Логічна доказовість, тобто вміння обґрунтувати свою думку за допомогою інших уже відомих істин, є основою переконливості промови, показник логічної культури оратора. Виваженість, доказовість суджень, науковість підходу особливо цінні в наш час, коли людська свідомість відкидає аксіоматичність суджень.
Логічність як комунікативна якість речі має багато спільного з точністю. Як і точність, логічність характеризує мову зі сторони її змісту. Логічність формується і усвідомлюється на основі тих же зв’язків речі з неречовими структурами, що і точність (зв’язок з дійсністю та мисленням).
Логічність характеризує організацію мови. Цією якістю оцінюється характер значеннєвих поєднань одиниць мови у промові з погляду їхньої відповідності законам логіки і правильного мислення. Ці поєднання значень можуть усвідомлюватися як логічно несуперечливі, якщо вони вірно моделюють зв'язки і відносини реальної дійсності, вірно передають структуру думки. Значеннєві зв'язки компонентів мови можуть усвідомлюватися як логічно суперечливі, якщо вони спотворюють зв'язки і відносини реальної дійсності, порушують закони правильного мислення. У першому випадку мова буде оцінена як логічна, у другому — як нелогічна.
Логічність промови можна визначити як вираження в значеннєвих зв'язках її компонентів, зв'язків і відносин між частинами і компонентами думки. Логічність пов'язана з правильністю. Структурною передумовою логічності є правильна синтагматика (сполучуваність) знаків на лексико-семантичному, морфологічному і синтаксичному рівнях.
Сама логічність є базою формування таких якостей мови, як доступність, дієвість, доречність. Логічна мова добре моделює структуру думки і тому доступна, сприймається як доречна.
Є підстави, як і при характеристиці точності, розрізняти логічність предметну і логічність понятійну. Предметна логічність полягає у відповідності значеннєвих зв’язків і відносин одиниць мови у промові зв’язкам і відносинам предметів і явищ у реальній дійсності. Логічність понятійна є відображенням структури логічної думки і логічного її розвитку у семантичних зв'язках елементів мови в промові. Звичайно, ці два види логічності тісно взаємозалежні й у конкретному акті мови виступають у єдності.
Існують форми мови, де предметна логічність майже усунута (вірніше, істотно трансформована) свідомо — казки, твори художньої фантастики та інші форми художньої словесної творчості. Але логіка понятійна як відображення структури думки і її розвитку в семантичних зв'язках елементів мови повинна бути присутньою і тут.
Розрив предметної і понятійної логічності можна спостерігати тоді, коли зв'язки і відносини об'єктивної дійсності, сутність явищ і подій свідомо спотворюються чи неправильно усвідомлюються.
Логіка понятійна, без опори понять на міцний базис «сутнісних» зв'язків і відносин дійсності (без опори на предметну логічність), дає лише жалюгідну подобу логічної мови. Логічність понятійна без опори на логічність предметну, у принципі, не існує, це лише імітація логічності.
Розрив предметної й понятійної логічності має місце і тоді, коли «сутнісні» зв'язки і відносини дійсності спотворюються ненавмисно в процесі пізнання через прорахунки й логічні помилки, допущені у мисленні. І тут мовне повідомлення про явище при всій зовнішній логічності зв’язків елементів мови без опори на логічність предметну (втрачену за рахунок помилок у пізнанні) не буде по-справжньому логічним.
Отже, логічність предметна і логічність понятійна існують у тісній взаємодії, але в різних типах і формах мови може актуалізуватися одна з них.
Природно, у будь-якій розмові ми звичайно логічно обґрунтовуємо те, що вже довели собі, що стало власним переконанням. Логічний механізм доказування складається з трьох взаємозалежних елементів: тези, доводів (аргументів) і способу доказування (демонстрації).
Теза — це думка чи положення, істинність якого потрібно довести. Теза, висунута у виступі, розмові, повинна володіти однією важливою якістю — бути щирою. Інакше ніякими доказами не вдасться її обґрунтувати. По суті, переконати когось — виходить, створити у нього впевненість в істинності тези.
Доводи (аргументи) — думки чи положення, істинність яких уже перевірена наукою і практикою і які звичайно відомі аудиторії. Найдужчим і незаперечним аргументом є сукупність фактів, що мають відношення до тези.
Предметы
Актуальные контрольные работы по английскому языку